БАНЯ
Автор: Олегыч
Був я раз у відрядженні, на збирання жнив.
Вивозив з полів морквину. Справа була у вересні.
Як-то вивантажив з Зіла урожай коренеплодів —
Вагар кричить:»Водила! Почекай, не їдь.
Був дзвінок з твоєї контори, так просили передати,
Щоб терміново їхав в місто на роботу, днів на п’ять».
«Ну, поїду, якщо треба, тільки змию піт і пил,
Приведу себе в порядок», — я завів автомобіль.
Тільки в лазні, от досада — жіночий день, і то — з шести.
Банщик:»Мийся, якщо треба…Але… баби можуть підійти».
Миючись, я мугикав пісні. Чую, дивно, як у сні,
Жіночий голос: «Цікаво…Мужичок!.Обличчям до стіни!»
«Так не смикайся ти, слизько! Не лякайся, я — люблячи…
Не оглядайся! Всі ми знаємо про тебе.»
І знову кричить: «Іринка! Як-не-як, він все-таки гість!
Ти йому потри-ка спинку, не відмовиться, мабуть!»
Чиїсь руки, з вправністю, милять спину, плечі і —
Навіть вимовити ніяково — вже те, що попереду!
Ірка, кинувши мені мочало, вибачте, як на цвях,
В зал подружкам закричала:» Все нормально! Чисто…- кістка!»
Я осмілів і, крадькома, прихопив її за бік,
Тут же, відразу, по сопатке дзвінкий отримав ляпас!
«Не балуй»,- сміялися баби,-«Ось помиєшся, потім
Запрошуй хоч всю бригаду. Ми-то знаємо, де твій дім!»
Взявши під ручки, ( що ж такого), наказавши закрити очі,
Проводили, як сліпого, в роздягальню, через зал.
Вдома з бабусею, господинею, розрахувався за постій.
В саквояж склав дрібнички, все-одно — напівпорожній…
Годину пройшов, рипить хвіртка, на веранді тупіт, сміх.
«Бери дівчат, прудкий! Вистачить сили на всіх?»
Так, недовго, посиділи. Чекають скотина, дітвора.
Розійшлися. А ось Іринка, — та залишилася до ранку.
Думав, їжу не надовго, але доля склалася так,
Що в тому веселому селищі більше не був. Ніколи.