Питання «у чому сенс життя?» — один з тих, над яким хоча б раз подумував будь-який з нас. І від своїх знайомих, швидше за все, чув більш або менш вдалі (але точно – неокончательные і небезперечні) роздуми на цю тему. Відразу треба сказати: незважаючи на те, що спроби дати відповідь на цю животрепетну тему йдуть ще з античного світу, до сих пір немає однозначної й остаточної відповіді. Питання про сенс буття проходить через усі часи розвитку homo sapiens. Але представники різних цивілізацій давнини та сучасного світу по-різному намагалися відповісти на це питання. Спроба чітко і однозначно сформулювати відповідь простежується в різних філософських дослідженнях, релігіях (як і нині існуючих, так і відомих тільки вченим). І професора в своїх вишукуваннях і творчі люди в літературі, живописі чи скульптурі намагаються висловити відповідь. Так виходить, що єдиної відповіді немає. І різні люди все по-різному відповідають на питання про сенс життя (хоча, звичайно, є і загальні відповіді, які дозволяють внести таких людей схожі групи). Наприклад, хтось відповість, що сенс його буття в сім’ї, хтось- в просуванні кар’єрними сходами, для когось- це творчі пориви (це і живопис, і література та скульптури), для когось- релігія.
Адже питання про сенс життя кожної окремої людини не є пустим і прохідним. Правильне визначення (або хоча б спроба відповіді) є духовною проблемою, яка може сприяти становленню та просування в самих різних сферах такого шукає людину. Далі ми на прикладах подивимося, як на різних етапах історії в різних філософських і релігійних течіях змінювалися варіації у спробах відповісти на цю непросту і неоднозначне завдання.
У різні епохи і на різних континентах філософи намагалися, навіть не знаючи один про одного, відповісти, у чому призначення їх буття на землі, до яких висот повинен спрямовуватися кожен наділений життям і розумом людина.
1. Так в античності (тут мова йде в основному про Давньої Греції і Римі) різні шановні, мали багатьох прихильників філософи намагалися по-різному дати опису сенсу людського життя:
— Епікур віщав про те, що основний сенс життя – це позбавлення від усіляких болів і острахів. У тому числі: перестати боятися припинення діяльності організму і фізичних мук.
— Аристотель наполягав на тому, що мислення і дослідження світу дає радість – в цьому і полягає вищий сенс.
— Діоген проповідував про незалежність і неналежність до чого-небудь: до держави, навіть і до мистецтва, до сім’ї – через це пропонував знайти внутрішнє заспокоєння.
— Стоїки говорили про те, що людина має завжди залишатися в стані внутрішнього спокою, незважаючи навіть на зовнішні існування тих явищ, які могли б його дратувати.
2. Діячі Середньовіччя пов’язували людське призначення (а значить, і власне життя) з релігійними канонами, яким кожен з їх розумінням повинен беззаперечно (і не замислюючись) слідувати. Крім того: в обов’язки кожного ставилося ставитися з повагою до предків, у передачі нащадкам свого суспільного статусу. Причому в різних віддалених країнах ці погляди практично не розрізнялися.
3. У філософії 19 і 20 століть спостерігаються такі поширені течії:
— Шопенгауер і його послідовники т. н. «иррационалисты» говорять про «світової волі», яка уособлює в собі темний, негативний і руйнівний початок. Людина, на їх думку, повинен постійно боротися з цими смертельними факторами;
— Засновниками вчення екзистенціалістів шануються Камю, Сартр і К’єркегор. Кожен з них, нехай і в різних словах стверджував, що сенс життя полягає в кожному окремому індивіді і завжди визначається по-різному. Але кожен зобов’язаний творити красу у світі, який, за своєю суттю абсурдний і позбавлений сенсу;
— Ніцше і наступні за ним нігілісти вважають, що наш сучасник – це лише предтеча надлюдини. І підготовка до появи цього понад істоти і є мета;
— З поглядів позитивістів все, що виражається за допомогою мови, безглуздо, тому й питання про сенс чого-небудь (в тому числі життя), за їх розумінням, – пустий;
— Прагматики стверджують, що це – все те, що служить для усвідомлення людиною принади його існування;
— Трансгуманисты виражають ідею, що всякі біологічні обмеження наших тіл повинні бути змінені на більш високу, не чувствуемую для зовнішнього світу стадію (в тому числі і чисто механічним шляхом) для створення досконалого «пост людини».
Як різні релігії намагаються відповісти на питання «В чому сенс життя людини? Для чого ми народжуємося? Яку мету мають переслідувати люди?» .
Різні релігії в різні періоди історії давали схожий відповідь на питання про сенс буття. Він зводився до служіння якоїсь Божественної мети. Відмінності ж відбувалися з-за того, що змінювалися самі вигадки про Бога.
— прихильники юдаїзму говорять про те, що життя отримує сенс, якщо в ній укладено послух Богові і Його пізнання. При цьому обов’язково дотримання заповідей і праведне життя;
— християни стверджують, що людське життя знайшла сенс тільки після воскресіння Христа. Людина має наслідувати Творця і разом з Ним успадкувати вічне життя;
— іслам має на увазі безмежне і беззастережне служіння Аллаху;
— для буддистів головне – припинення мук, а індуїзм додає до цього ще прагнення до блаженства;
— конфуціанство вчить тому, що кожен житель цієї землі повинен брати участь у створенні ідеального суспільства. А це можливо тільки з самовдосконаленням особистості;
— даосизм говорить про те, що такі складові як любов, помірність і смирення наповнюють життя змістом.
Так де ж відповідь?
Часто буває, що на вивчення праць різних мудреців, а також і на осягнення релігійних доктрин йдуть роки, а насправді сенс буття людина повинен шукати в собі. Адже ті дослідження, які були зафіксовані на папері століття тому, залишаються відображенням поглядів тієї епохи, в яку були створені. А життя ніколи не стоїть на місці – все тече, все змінюється. Різні релігії використовують різні держави, часто маніпулюючи життями і долями людей, далеко не завжди залишаючи їм свободу вибору.
Кажуть, що активні пошуки сенсу життя зароджуються в ті часи, коли хто-то вже не знаходить радості в сьогоденні. Не слід забувати, що життя коротке і занадто тривалі пошуки її сенсу можуть вилитися в справжню трагедію – це болісне відчуття позбавленого сенсу існування. Але є така наука – логотерапія, яка покликана допомогти людині, поневоленому помислом про те, що в житті немає сенсу. Вона ґрунтується на усвідомленні того, що, хоча єдиного, точно вираженого для всіх сенсу в житті немає, але можна знайти безліч невеликих смислів, і для кожного жителя цієї планети є такий цілком певний, хоча і невеликий сенс. Мета: знайти його, і отримувати радість.