«Linux — це Unix-подібна операційна система, керована адміністратором з командного рядка, яка розповсюджується на умовах GPL і володіє відкритим вихідним кодом». Таке визначення, звичайно, незрозуміло починаючому користувачеві, знайомого лише зі середовищем Windows і, тим більше, користувачу, який нещодавно купив комп’ютер.
Отже, Linux — це операційна система. У свою чергу, операційна система — це сукупність програм, об’єднаних в єдине ціле і становлять особливий комплекс, що дозволяє управляти комп’ютером та всіма пристроями, так чи інакше, з ним взаємодіють. Назви найбільш популярних операційних систем загальновідомі: Microsoft Windows, MacOS, нарешті, Linux і її різновиди. Зрозуміло, всі ці системи дуже різні, мають свої достоїнства і недоліки, хоча сфера використання будь-якої з них може бути досить широка.
Що стосується Linux, то вона володіє особливим набором рис, що відрізняють її від інших систем. По-перше, більшість з модифікацій Linux — безкоштовні. Розробники цієї системи майже завжди поширюють її на громадських засадах. Тим не менш, досягти абсолютної безкоштовності Linux для кінцевого користувача технічно, звичайно, неможливо. У будь-якому випадку, користувачеві доводиться сплатити або вартість матеріального носія (найчастіше — компакт-диску), на якому вона розміщена, або, якщо ви завантажуєте з Інтернету, — тариф свого провайдера. Іноді буває необхідно заплатити за технічну підтримку або іншу послугу, що надається командою розробників. Втім, ці витрати є побічними і до свободи поширення Linux відношення не мають.
Друге властивість, що відрізняє Linux від інших операційних систем, — це її відкритість вихідного коду. Вихідний або програмний код — це опис системи на тих мовах програмування (одному або декількох), на яких вона була створена. Вихідний код — це зовсім не працездатна операційна система, він доступний окремо у вигляді особливих файлів, які називаються бінарними. Зате з його допомогою будь-який програміст, який отримав такий вихідний код і позбувшись від необхідності створювати систему з нуля, може внести свій вклад в розвиток Linux, створивши щось нове. Подібна практика широко поширена: саме завдяки ній з часом з’являється все більше різних варіацій Linux-дистрибутивів.
Тим не менш, Linux іноді ототожнюють з певним дистрибутивом, називаючи так всю систему в цілому. Це не зовсім правильно. Linux — це аж ніяк не самий перший дистрибутив і вже, тим більше, не сучасна його різновид. Linux — це лише ядро системи, спрощено кажучи, сама головна її частина, навколо якої й об’єднані всі компоненти системи. Тому правильніше говорити не «Linux», а «операційна система на базі ядра Linux», хоча перший термін зараз більш поширений, так що для стислості можна використовувати і його. Ядра Linux випускаються і оновлюються постійно, не залежно від розвитку того чи іншого дистрибутива. Ядро не є постійним, і, за великим рахунком, його не так вже й складно оновити, щоб отримати сучасну систему, не купуючи новий дистрибутив.
Оскільки Linux базується на операційній системі Unix, то не дивно, що вона багато чого у неї запозичила. Головна особливість полягає в тому, що Linux — це типова система, керована з командного рядка. Іншими словами, будь-яка процедура, будь то розбиття диска на логічні розділи або відправка електронної пошти, може бути здійснене за допомогою особливого набору команд. Тим не менш, боятися того, що в Linux належить працювати виключно в командному рядку, не потрібно: операція може бути здійснена таким чином, але зовсім не означає, що повинна бути. Linux — це не Unix, її призначення значно розширено потребами, як домашніх, так і офісних користувачів, так що командним рядком у ній можна не обмежуватися, а активно використовувати і графічне середовище. Однак основні команди Linux знати потрібно. Це може стати в нагоді, якщо потрібно буде налаштувати систему під позаштатної ситуації, так і виконати ту чи іншу процедуру з командного рядка часом простіше, ніж відкривати складний додаток.
Як зрозуміло зі сказаного вище, Linux — це операційна система, в якій дуже важлива роль приділяється її адміністратору. І цим адміністратором, очевидно, будете ви. Втім, боятися цієї посади не потрібно, оскільки майже напевно ви вже побували в ролі адміністратора Windows або іншої операційної системи. Саме так. Якщо ви запускали операційну систему та інші додатки, що займалися її налаштуванням або оптимізацією, ви з повною підставою можете вважатися адміністратором початкового рівня.
Але адміністрування Linux як таке все-таки трохи відрізняється від адміністрування Windows. Головна особливість тут у тому, що Linux — справжня багатокористувацька система, орієнтована на те, щоб за одним комп’ютером могло працювати відразу кілька людей, не заважаючи один одному. Звичайно, подібний принцип реалізований і в інших операційних системах, проте в Linux він досяг практично ідеалу. Linux дозволяє створити будь-яку необхідну кількість робочих середовищ, наприклад, для всіх членів родини або працівників офісу, наділивши їх різними правами. Тим не менш, виконання таких функцій, як зміна налаштувань системи або редагування системних файлів, буде дозволено тільки системного адміністратора, якого також називають root або «рутом» (від англ. корінь — корінь, що в даному контексті можна перевести як «основний» або «корінний» користувач). Це дозволяє дуже довго зберігати працездатність і порядок системи, що і є однією з головних завдань її використання.
Поділитися: